Черговий номер журналу геополітичної аналітики «Бінтел»

У кожному наступному номері журналу геополітичної аналітики «Бінтел» зберігається традиція щодо розміщення на його сторінках аналітичних матеріалів, автори яких подають свою, як правило, дещо відмінну від інших, точку зору стосовно поточних подій. Щоправда, є тут і спільне: в центрі уваги завжди стан справ в Україні. Йдеться в тому числі про українську історію, її зв’язок з сьогоденням, про політичні події, важливі рішення очільників нашої держави, про наслідки тих чи інших урядових постанов, а також про війну, розв’язану Росією проти України. Отож, якщо почати гортати свіжі журнальні сторінки, то там знайдуться матеріали саме з такими наративами.

У першому матеріалі журналу під рубрикою «Російсько-українська війна» йдеться саме про бойові дії на Сході нашої держави. Заголовок статті військового аналітика Центру «Борисфен Інтел» Івана Січня однозначний — «Два роки війни. Уроки та висновки», — зміст її — конкретний, а наведеними фактами коментуються особливості нашої протидії російському нападникові у минулому році. Автор зазначає, що протягом останніх двох років активних бойових дій Росії так і не вдалося досягти бажаного — знищити Україну. А це і стало нашим українським, головним здобутком. І далі автор переходить до аналізу бойових дій, застарілі форми і методи яких відходять у минуле.

Під рубрикою «Суспільство і влада» читачеві пропонується чергова стаття тепер вже можна сказати наших постійних авторів Володимира Шевченка і Андрія Саварця «Нова Холодна війна. Реконструкція американоцентричного погляду на події російсько-української війни». З їхніми аналітичними тематичними доробками наші читачі вже мали змогу ознайомитися, тим більше, що вони виходили друком і в журналі, і у вигляді спеціальних видань, і розміщувалися на інших популярних сайтах. Цього разу автори розглядають нові західні стратегії дій щодо російсько-української війни, підґрунтя цих стратегій, їх авторів, зміст політичних напрацювань, що так чи інакше стають основою не лише в політичних, але й економічних розрахунках.

Як приклад, достатньо навести дещо з самого тексту такої поважної роботи. Так, автори звертають увагу, що «…Європі вже буде складно ігнорувати червоні стрілки, зображені на карті передбачуваного нападу Росії на країни НАТО, бо минулі стрілки, намальовані на карті України, чітко збіглися з реальністю та перетворилися на жах безпрецедентної для ХХІ століття війни. Швидке завершення війни в Україні рішучим розгромом російської армії та падінням кремлівського режиму не давало часу, а головне — достатніх мотивів для глобальної перебудови. А нестворення нової системи міжнародної безпеки, за умови повної деградації старої, неминуче призвело б до непередбачуваних, отже, і слабкокерованих, з точки зору США, наслідків… З огляду на це справедливо говорити не про локальний затяжний конфлікт, а про нову Холодну війну, за якої гарячі сутички будуть скидатися у зовнішній контур глобальних макрокластерів».

Під рубрикою «Міжнародна політика» цього разу пропонується стаття «Сучасні українсько-угорські відносини з огляду на позицію Віктора Орбана під час грудневого Саміту ЄС». Її автор Олександр Бертолон постійно слідкує за відносинами України з Угорщиною (з одним з найближчих наших західних сусідів), оскільки ще й виконує обов’язки заступника голови правління ГО «Асоціація політологів та міжнародників Ужгородського національного університету».

Він постійно бере участь у різних українсько-угорських заходах, що відбуваються в Ужгороді, спілкується з поважними гостями, які прибувають у Закарпаття на запрошення їх організаторів, готує відповідні аналітичні матеріали для наукових видань. Зважаючи на актуальність таких заходів, можна сподіватися, що наш читач матиме змогу і надалі знайомитися з ґрунтовними аналізами Олександра Бертолона. А матеріалу для таких аналізів, як ми не раз переконувалися, буде завжди достатньо.

Один з наших постійних авторів Валерій Швець відомий широкому читацькому загалу своїми дослідженнями Голодомору в Україні. Підготовлені ним ґрунтовні матеріали з такої історичної теми можна вважати оригінальними, оскільки у їх основі — аналіз подій минулого століття, пов’язаних з цілеспрямованим геноцидом українців. Зокрема, автор підкріплює свої висновки беззаперечними показниками, серед яких — середній вік українців в різні роки минулого століття, коли на українських теренах вирували розв’язані більшовиками війни, надіслані Москвою червоноармійські загони вилучали у селян збіжжя і харчі, через що вимирало місцеве населення і, за великим рахунком, руйнувалось майбутнє української нації. Саме про це йдеться і у нинішній статті Валерія Швеця «Геноцид українців — причини», розміщеній у журналі під рубрикою «Безпека держави».

Автор зазначає, що «…при вивченні цієї безпрецедентної трагедії українського народу перше запитання, яке виникає, полягає у тому — чи слід говорити про три окремі акти геноциду: 1921–23 роки, 1932–33 роки, 1946–47 роки? Чи ці акти є лише суттєвим посиленням геноциду українського народу, який тривав усі роки існування більшовизму у його найагресивнішій формі — сталінізму?» Вказуючи, що він, прихильник останнього з запитань, автор викладає беззаперечні факти, серед яких чимало свідчень геноциду його знайомих і родичів, яким вдалося вижити у ті далекі буремні часи. Звернімо увагу, що описуються події у Одеській і Херсонській областях не тільки 30-х років, але й часів Другої світової і подальших років, коли українці також страждали від голоду. При цьому у статті розповідається і про те, як українцям доводилося виживати на захоплених німцями чи румунами територіях. Автор вважає за належне, щоб дослідження у такій важливій діяльності його колеги підкріплювали показниками середньої тривалості життя сільського населення протягом всіх років сталінізму в усіх регіонах України. Актуальними будуть наступні рядки цієї статті, що цілком пов’язуються з поточними воєнними діями в Україні: «Для того, щоб європейцям зрозуміти «унікальність» менталітету росіян, наведу слова Джорджа Сміта Паттона, командувача третьої армії ЗС США періоду Другої світової війни: «Труднощі в розумінні росіян полягають у тому, що ми не усвідомлюємо факту їх приналежності не до Європи, а до Азії, тому вони мислять інакше… На додаток до інших їх азійських властивостей характеру, росіяни не поважають людське життя — вони — сучі діти, варвари і хронічні алкоголіки» (Берлін, 1945 рік).

А у останньому абзаці своєї статті Валерій Швець вказує наступне: «Покладаючи відповідальність за геноцид українського народу на державу агресора — нинішню Російську Федерацію, слід при цьому розглянути усі юридичні аспекти щодо притягнення до такої відповідальності усіх, причетних до злочину сторін».

Під рубрикою «В гостях у «Бінтел» пропонується інтерв’ю з начальником Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенантом Петром Ткачуком. Традиційно у заголовок інтерв’ю виноситься фраза, що демонструє і тему розмови, і позицію того, хто відповідає на поставлені запитання: «Армія має вдосконалюватися постійно — як у воєнний, так і в мирний час. Це — аксіома, про яку слід пам’ятати всім!»

Звісно, «мирних» запитань під час війни з російським нападником на Україну бути не може, тим більше, що від вишколу випускників академії нині багато чого залежить на справжньому полі бою. Тому і йшлося у розмові з начальником академії про специфіку нинішньої підготовки майбутніх офіцерів, про особливості сучасної тактики, ставлення курсантів до виконання своїх обов’язків, удосконалення навчального процесу, а також і про співпрацю з нашими іноземними колегами. До речі, вони надзвичайно конкретні у такій роботі, зважаючи на здобутий нами у боях з загарбником бойовий досвід застосування новітнього озброєння. Зрештою, досить лише мати на увазі кількість випускників академії, удостоєних високого звання Герой України за бойові подвиги. А на підтвердження можна навести те, що сказав з такого приводу генерал-лейтенант Петро Ткачук: «Дуже важливо і я надзвичайно пишаюсь, що саме випускники Національної академії сухопутних військ у той надзвичайно відповідальний та критичний для України момент були і залишаються кістяком Українського війська, яке стало на заваді амбітних загарбницьких планів московитів».